Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.03.2017 року у справі №917/1194/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року Справа № 917/1194/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги В.А.за участю представників:позивача:не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлено належним чиномвідповідача:не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлено належним чиномрозглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ "НЕОС ЛІЗИНГ" (Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг")на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016у справі№ 917/1194/16 господарського суду Полтавської областіза позовомТОВ "НЕОС ЛІЗИНГ" (Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг")до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя"простягнення 1253713,37 грн.ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" про стягнення 1253713,37 грн., з яких: 38874,58 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу 3510L12/00-LD від 14.03.2012, 30172.95 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 06.08.2014 по 20.05.2016, 2089,64 грн. - 3% річних; 65245.53 грн. - сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 1156205,25 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу.

29.08.2016 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 1251583,96 грн., у тому числі: 38874,58 грн. основного боргу; 5170,85 грн. пені за прострочення сплати лізингових платежів за період з 06.08.2014 по 05.02.2015; 2389,99 грн. 3% річних за період з 06.08.2016 по 22.08.2016, 26370,95 грн. інфляційного збільшення боргу за період з 06.08.2014 по 20.05.2016, 1178777,59 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу, нарахованої відповідно до пункту 12.4 договору.

При цьому, позивач вказував на арифметичні помилки при розрахунку інфляційних у позовній заяві, обмежує період нарахування пені 6-місячним строком у відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, збільшує розмір неустойки за прострочення повернення предмету лізингу та річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.09.2016, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.10.2016 (суддя Мацко О.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (головуючий суддя Терещенко О.І., судді Сіверін В.І., Слободін М.М.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" 38874,58 грн. основного боргу, 26370,95 грн. інфляційних, 2389,99 грн. річних, 1014,53 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі подвійного лізингового платежу і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі стягнувши з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" (ТОВ ПСП "Нове життя") 920449,73 грн., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині повної відмови у стягненні подвійного лізингового платежу за час прострочення повернення предмету лізингу лише на підставі відсутності доказів подання позовної заяви 20.05.2016, а тільки пізніше від 25.07.2016, що по суті позбавляє позивача права стягнути борг але з врахуванням різниці між строком подання вперше позовної заяви, яка була повернута та подання вдруге позовної заяви, що була прийнята до провадження.

Скаржник вважає, що нарахування неустойки у даному випадку повинно здійснюватися не на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, а згідно вимог пункту 12.4 договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2017 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.03.2017, у зв'язку з перебуванням судді Швеця В.О. на лікарняному визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

У судовому засіданні 15.03.2017 було оголошено перерву до 16.03.2017.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 15.03.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.03.2012 між Приватним сільськогосподарським підприємством "Нове життя" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу 3510L12/00-LD, відповідно до умов якого позивач як лізингодавець прийняв на себе зобов'язання придбати у власність від продавця, що обраний лізингоодержувачем, предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених договором, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингові платежі , комісії, які зазначені в додатку "Тарифи" до договору, інші комісії, що передбачені договором та виконувати обов'язки, передбачені договором та чинним законодавством (п. 1.1. договору).

Відповідно до додатку 3510L12/01 до договору лізингу, предметом лізингу є трактор CASE IH MX 315.

Ззгідно додатку 3510L12/02 до договору лізингу, предметом лізингу є борона голчата McFariane.

Згідно з актом приймання - передачі від 28.03.2012 відповідач передав позивачу предмет лізингу - трактор CASE IH MX 315 та борону голчату McFariane.

Пунктом 5.1 договору лізингу сторони узгодили, що лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі. Розмір лізингових платежів, їх складові частини та дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що містяться у додатках до вказаного договору.

Відповідно до пункту 5.2 договору лізингу, розмір лізингових платежів та їх складових виражається у іноземній валюті (долар США, євро або інша валюта) та підлягає сплаті у національній валюті України - гривні за курсом, що визначений договором.

Згідно пункту 5.3.2 договору лізингу, періодичні лізингові платежі сплачуються після передачі предмету лізингу у користування лізингоодержувачу за курсом продажу та включають в себе: а) відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленим у відповідному додатку до договору; б) комісію лізингодавця, яка розраховується як різниця між розміром періодичного лізингового платежу та розміром відшкодування вартості предмету лізингу у гривні.

За додатком 3510L12/01 від 04.02.2014 та додатком 3510L12/02 від 04.02.2014 до договору лізингу позивач зобов'язався протягом 05.04.2012 - 05.08.2014 сплачувати періодичні лізингові платежі та відшкодування вартості предмету лізингу щомісячно кожного п'ятого числа місяця. Останній лізинговий платіж підлягав сплаті 05.08.2014.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2015 у справі №917/1001/15, яке набрало законної сили 21.08.2015 встановлено, що лізингоодержувач сплачував лізингові платежі до 29.05.2014 включно, надалі припинив сплачувати лізингові платежі, пояснюючи це тим, що предмет лізингу був викрадений і договір припинив свою дію.

Згідно Витягу з кримінального провадження 12014170250000100 до Машівського РВ УМВС України в Полтавській області 17.03.2014 надійшла заява засновника ПСП "Нове життя" про те, генеральний директор ПСП "Нове життя" зловживаючи службовим становищем, розтратив майно підприємства, а саме трактор CASE IH MX 315, чим спричинив матеріальної шкоди підприємству; правова кваліфікація визначена за статтею 289 частиною 2 Кримінального кодексу України. 19.06.2014 Машівським РВ УМВС України в Полтавській області видана довідка позивачу про те, що вказане кримінальне провадження розслідується за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України по факту незаконного заволодіння сільськогосподарською технікою.

Повідомленням за №207 від 29.01.2015 лізингодавець відмовився від договору лізингу в частині додатку 3510L12/02 та повернення предмету лізингу (борони голчатої), повідомив про виникнення загальної суми заборгованості в розмірі 471587,72 грн. та припинення дії договору з 15.02.2015.

20.04.2015 за заявою лізингодавця приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С. було вчинено виконавчий напис 885 про повернення лізингоодержувачем - Приватним сільськогосподарським підприємством "Нове життя" на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" предмету фінансового лізингу - трактору колісного (марки CASEIHMAGNUM 315, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, об'єм двигуна 8700 куб.см., вартістю 1443330 гривень 00 копійок) та борони голчатої McFariane (серійний номер 15575, рік випуску: 2011 вартістю 445026,76 гривень), що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу 351OL12/00-LD від 14.03.2012 та підлягає вилученню та поверненню за невиплачені лізингові платежі з 05.07.2014 по 05.08.2014 за користування об'єктом лізингу в сумі: несплачені лізингові платежі - 216187,41 грн., з яких відшкодування вартості об'єкту лізингу складає 136355,61 грн. (з ПДВ), винагорода без ПДВ - 79831,80 грн. (т.2 а.с.55).

Постановою від 09.07.2015 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Машівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом про сплату заборгованості з лізингових платежів, пені за прострочення сплати заборгованості, річних та інфляційних, а також неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу - борони голчатої McFarlane.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив із наступного.

Відповідно до вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд прийняв до уваги рішення господарського суду у справі № 917/1001/15 та встановлені у ньому факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

Розглядаючи позовні вимоги про сплату заборгованості з лізингових платежів - останній періодичний лізинговий платіж по додатку 3510L12/02 від 14.02.2014 до договору, пені за прострочення сплати заборгованості, річних та інфляційних, а також неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу - борони голчатої McFarlane , нарахованої відповідно до умов договору суди встановили, що згідно пункту 5.1 договору Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі. Розмір лізингових платежів, їх складові частини та Дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що міститься у Додатку (-ах) до цього Договору.

Згідно статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. З урахуванням викладеної норми закону сторони визначили в Договорі грошовий еквівалент лізингових платежів в доларах США.

Частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 5.3.2 та умов Розділу "Визначення" Договору Періодичні Лізингові Платежі сплачуються після передачі Предмета лізингу у користування Лізингоодержувачу за Курсом продажу. Курс продажу - безготівковий курс продажу долара США, встановлений на Офіційному сайті ПАТ "Укрсоцбанк" (або банку, який буде його правонаступником) на дату, що передує Даті Платежу або іншій даті, визначеній в цьому Договорі. Дата платежу означає дату, коли Лізингоодержувач повинен сплатити будь-який платіж, визначений в цьому Договорі.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно додатку 3510L12/02 від 04.02.2014 (а.с.44-45) відповідачем не сплачений останній лізинговий платіж №29, строк сплати якого настав 05.08.2014 у сумі 3127,48 дол., який у гривневому еквіваленті, з урахуванням пункту 5.3.2 та розділу "Визначення" договору лізингу становить 38874,58 грн. Відповідач заперечуючи наявність заборгованості саме у цьому розмірі, фактично визнав, що останній лізинговий платіж відповідно до графіку не сплатив, з огляду на викрадення предмету лізингу.

Твердження відповідача про те, що перерахування суми платежу з доларового еквіваленту у гривневий необхідно проводити не за курсом 12,43 грн. за один долар США, а за курсом 8,02 грн. за один долар США, як це передбачено додатком 3510L12/02 до договору фінансового лізингу суди попередніх інстанцій вірно спростували з огляду на те, що згідно додатками до договору лізингу розмір лізингового платежу при перерахуванні у гривневий еквівалент розраховується саме за "курсом продажу", визначення якого наведено у розділі "Визначення" договору.

"П.5.3.2. Періодичні лізингові платежі сплачуються після передачі Предмета лізингу у користування Лізингоодержувачу за Курсом продажу та включають у себе:

а) відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленим у відповідному додатку до цього договору;

б) комісію Лізингодавця, яка є такою, що змінюється, та розраховується як різниця між розміром Періодичного Лізингового Платежу, який зазначений у стовбці "Лізинговий платіж" та перерахований в гривню, та розміром відшкодування вартості Предмету лізингу у гривні, розрахованого згідно п.5.3.2.(а) цього Договору. Мінімальний розмір Комісії Лізингодавця не може бути меншим ніж одна гривня".

Виходячи із наведених у даному пункті вимог суд погодився з розрахунками лізингового платежу, що підлягав сплаті, здійсненими позивачем та зазначив, що відповідач належних та допустимих доказів у спростування факту наявності заборгованості та її розміру не надав і від проведення звірки взаємних розрахунків за вимогою суду ухилився.

Твердження відповідача про відсутність обов'язку сплачувати частину лізингового платежу, яка становить відшкодування вартості предмета лізингу, судами вірно відхилені з огляду на те, що обов'язок сплатити лізинговий платіж, належний до сплати за період до розірвання договору фінансового лізингу, у повному обсязі, встановлено укладеним між сторонами договором.

Згідно пункту 12.1.2 у випадку повернення чи вилучення предмету лізингу, не передбачається повернення Лізингодавцем будь-яких платежів належно сплачених Лізингоодержувачем або скасування платежів, що мають бути сплачені Лізингоодержувачем ЛІзингодавцю до моменту такого повернення/вилучення в межах виконання цього договору. На чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового або повного пошкодження, надзвичайних подій або форс-мажору. В таких випадках всі зобов'язання Лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі (п.13.1 договору).

Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

У постанові Верховного Суду України від 19.12.2011 у справі №3-136гс11 викладено правову позицію про те, що за змістом частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України домовленість сторін про розірвання договору лізингу не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Також, суди попередніх інстанцій правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача на викрадення предмету лізингу та у зв'язку з цим - відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2015 у справі №917/1001/15, лізингоодержувачем не надано жодного належного доказу направлення лізингодавцю доказів порушення відповідним підрозділом МВС України кримінальної справи по факту викрадення предметів лізингу.

Згідно витягу з кримінального провадження 12014170250000100 Машівським РВ УМВС України в Полтавській області було зареєстровано заяву 17.03.2014р. засновника ПСП "Нове життя" про те, що генеральний директор підприємства, зловживаючи службовим становищем, розтратив майно - трактор CASE IH MX 315, чим спричинив матеріальної шкоди підприємству; правова кваліфікація визначена за статтею 289, частини 2 КК України.

Зі змісту довідки Машівського РВ УМВС України в Полтавській області від 19.06.2014 вбачається, що лізингоодержувачу було повідомлено про те, що справа розслідується за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, тобто, по факту незаконного заволодіння предметом лізингу - трактором CASE IH MX 315.

Окрім того, у рішенні господарського суду Полтавської області у справі №917/1001/15 зазначено, що лізингоодержувач відмовляється сплачувати лізингові платежі повністю, проте за довідками Машівського РВ УМВС України кримінальне провадження відкрито по факту викрадення трактора. Доказів викрадення іншого предмету лізингу (борони голчатої) матеріали справи не містять.

А відтак, суди дійшли вірного висновку, що належних та допустимих в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів викрадення предмету лізингу, сплата лізингових платежів за яким є предметом спору у справі (борона голчата), відповідачем не надано та стягнули основний борг за договором у розмірі 38874,58 грн.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суди попередніх інстанцій перевірили розрахунки позивача щодо стягнення річних та інфляційних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за періоди з 06.08.2014 по 20.05.2016 - 26370,95 грн. інфляційних та з 06.08.2014 по 22.08.2016 - 2389,99 грн. річних та дійшли вірного висновку про їх стягнення.

Відповідно до пункту 12.3 договору лізингу, у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за договором лізингу, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України, яка діяла протягом періоду прострочення, за кожний день прострочення.

Пунктом 12.4 договору, у випадку коли Лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення Предмета Лізингу, Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача сплатити неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому, для розрахунку приймається останній (тобто такий, який передує факту порушення зобов'язання Лізингоодержувача щодо повернення Предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж, згідно з Графіком лізингових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач просив стягнути 5170,85 грн. пені та 178777,59 грн. неустойки.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог суди виходили із наступного.

Згідно частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. З матеріалів справи вбачається, що лізингодавець реалізував своє право на односторонню відмову від Договору та розірвав його з 15.02.2015, надіславши на адресу ПСП "Нове Життя" відповідне письмове повідомлення вих. 207 від 29.01.2015 (копія повідомлення та докази його направлення - в матеріалах справи, вказаний факт встановлено також вищезгаданим рішенням суду у справі №917/1001/15, яке набрало законної сили; факт розірвання договору з вказаної дати не заперечується відповідачем). Однак предмет лізингу лізингодавцю на даний час не повернуто. Згідно пункту 9.1 договору, у випадку дострокового припинення дії договору або у випадку повернення Предмета Лізингу Лізингодавцю з будь-якої іншої причини, Лізингоодержувач зобов'язаний передати Предмет лізингу та всі необхідні документи, які вимагаються Лізингодавцем, у місці, визначеному Лізингодавцем в межах України, протягом 5 (п'яти) робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги Лізингодавця, якщо інше не буде зазначено у відповідному повідомленні Лізингодавця.

А відтак заперечення відповідача стосовно того, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті.785 Цивільного кодексу України не спростовують правомірності нарахування неустойки у даному випадку, оскільки вона нараховується не на підставі вказаної норми Цивільного кодексу України, а на підставі пункту 12.4 договору.

При цьому, положеннями статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056, прийнятої з мотивів неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права (за позовом ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." до фірми "Хімзахист" у формі ТОВ про стягнення суми) визначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Судами вірно зазначено, що пунктом 12.3 договору встановлено санкцію за несвоєчасну сплату лізингових платежів, а пунктом 12.4 за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Статтями 193, 199 Господарського кодексу України, частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку повернення предмету лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку у розмірі подвійного періодичного лізингового платежу, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу не стає грошовим зобов'язанням.

В постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №3-35гс13 (справа 908/43/13-г) висловлено правову позицію про те, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. При цьому, на цю пеню не розповсюджуються дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.

Судами вірно вказано, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не застосовуються при обчисленні неустойки за пункт 12.4 Генерального договору. Так само не застосовуються приписи частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, оскільки вони не є імперативними та підлягають застосування у випадках, якщо інше не встановлено договором або законом (згідно диспозиції даної статті). У даному ж випадку сторонами погоджено нарахування неустойки за весь час прострочення, що знову ж таки узгоджується з принципами диспозитивності та свободи договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої інстанції та апеляційної щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати лізингового платежу та неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу, з огляду на те, що дані вимоги заявлені з пропуском строку позовної давності, про яку було заявлено відповідачем.

Також, не приймаються до уваги і доводи скаржника про те, що в матеріалах справи міститься ухвала, якою було вперше повернуто позовну заяву, адже така ухвала в матеріалах справи відсутня.

Строк позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач, як зазначалося вище, звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності (а.с.61-64).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняті у справі рішення про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на користь ТОВ "НЕОС ЛІЗИНГ" (Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг") 38874,58 грн. основного боргу, 26370,95 грн. інфляційних, 2389,99 грн. річних, такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 1115 1117 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ТОВ "НЕОС ЛІЗИНГ" (Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг") залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі №917/1194/16 господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді В. Корсак

О. Сибіга